20 листопада 1959 року Генеральною асамблеєю Організації Об’єднаних Націй було проголошено Декларацію прав дитини, 30 вересня 1990 року – Всесвітню Декларацію про забезпечення виживання, захисту і розвитку дітей, 10 травня 2002 року – Декларацію та План дій “Світ, придатний для життя дітей.

            5 жовтня 2000 року Верховною Радою України ратифіковано Конвенцію про заборону та негайні заходи щодо ліквідації найгірших форм дитячої праці № 182.

            Базовим документом, спрямованим на захист дітей є Конвенція ООН про права дитини, яка була прийнята та відкрита для підписання та приєднання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1989 року. Текст Конвенції про права дитини готувався, обговорювався та узгоджувався більше десяти років.

            Конвенція ООН про права дитини - це угода між країнами. Цей особливий документ було ратифіковано 191 країною світу. Держави-сторони взяли на себе обов’язок поважати і забезпечувати всі права дитини, передбачені Конвенцією. Конвенція визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального та соціального розвитку.

            Конвенція ООН про права дитини набула чинності в Україні з 27 вересня 1991 року і з цього часу є частиною національного законодавства.

            Концепція прав дитини включає такі аспекти:

      - по-перше: кожна влада має свої обмеження;

      - по-друге: у кожної дитини є своя автономна сфера, в яку ніяка сила не може втручатися;  

     - по-третє, кожна дитина може зробити серйозну заяву проти держави з метою захисту своїх 

      прав.  

            Україна не виняток серед країн, що бажають кращого майбутнього для своїх дітей. Тому приєднуючись до міжнародних конвенцій, укладаючи міжнародні договори про співробітництво, беручи участь у розробці загальнонаціональних та міжнародних програм діяльності, поступово втілює в життя основні загальнолюдські цінності.

Головний спеціаліст Луцького районного управління юстиції – Інна Кирилюк